Коли зняте на камеру далеко НЕ правда

У великих дозах телевізор дає заспокійливий ефект, як знеболювальне. Стаєш ватним, голова важка, порожня, очі п’яніють від проблем, які тебе не стосуються. Насолода.

Бернард Вербер «День мурахи»

Довіра людей до відео почала формуватися в той час, коли зняти щось було значно складніше, аніж написати статтю в газету. Раніше в ланцюжку виробництва відео були задіяні десятки людей, тож матеріал проходив більшу кількість етапів, аніж газетна публікація. Аудиторії здавалось: якщо над роликом або сюжетом працює багато людей, це не може бути чимось неякісним або навіть неправдою. Що вже казати про вислів, що побутує чи не в усіх культурах світу: «Поки не побачу — не повірю». Люди від природи довіряють побаченому більше, аніж почутому. Цим часто користувалася влада, про що ви можете прочитати в розділі про пропаганду.

Тепер чи не кожен, у кого є смартфон або звичайний фотоапарат, може стати репортером і новинарем. Відео, зняті випадковими перехожими, все частіше стають основою телевізійних сюжетів або предметом великої уваги в соціальних мережах. Тепер, коли виготовити й транслювати відео може практично будь-хто, з’явилися люди, які користаються з довіри аудиторії до цього формату з недоброчесними намірами. Зазвичай це робиться для обману або провокування глядача до емоційних вчинків. Отже, перед користувачами постає нове запитання: як відрізнити фейкове відео в потоці щохвилинно оновлюваного контенту?

Якщо перегляд якогось відео викликав у вас сильні емоції (обурення, злість, бурхливе схвалення тощо), перш ніж поділитися ним із друзями та знайомими, запитайте себе: «Чи впевнений я, що мною не маніпулюють?».

Погляньте, як французькі журналісти розвінчують неправдиву інформацію популярного російського телеканалу.

Пам’ятайте, що будь-який ролик, який ви переглядаєте, міг бути попередньо відредагований та повторно опублікований. Ви ж при цьому маєте дістатися першої версії контенту.

1

Перше, що ви маєте зробити,   — визначити належність відео, тобто джерело його поширення. Починайте свої пошуки з опису, тегів та іншої текстової інформації про ролик. Саме з цих матеріалів необхідно виписати ключові слова, за якими розпочинати пошук у Google. Звертайте увагу на власні назви — саме вони найбільше підходять для верифікації відео в пошукових системах. Розкладайте знайдені варіанти в хронологічному порядку. Так ви побачите найпершу публікацію цього відео — це й буде першоджерелом.

2

Другий етап — дослідження цифрового сліду. Вам слід написати на акаунт того, хто завантажив ролик уперше. «Спілкування» з джерелом може допомогти зрозуміти мотиви публікації відео й деталі, які можуть свідчити про недостовірність. Зверніться до історії публікацій джерела. Досліджуючи попередні публікації, ви зможете визначити місце перебування власника акаунту, тематику його контенту, країну походження. До того ж важливо з’ясувати, чи публікував цей завантажувач фейкові відео раніше; чи публікує він виключно свої відео, чи робить репости з інших акаунтів; наскільки це джерело активне. Варто звертати увагу на всю візуальну й текстову інформацію про джерело.

3

Третє — визначення місця зйомки. Тут вам у пригоді стане Google Maps. Знаючи вказане джерелом місце зйомки, ви можете почати перегляд вулиць потрібного населеного пункту. Це дасть уявлення про місцевий ландшафт, архітектуру, особливості локації. Порівняйте дані Google Maps із тим, що ви бачите на відео. Якщо на супутниковому знімку місця, де, як зазначено, відбуваються події, ви бачите об’єкти, яких немає на відео з того ж місця, — у вас повинні з’явитися сумніви щодо правдивості цього контенту.

Також використовуйте Wikimapia та Google Earth. Якщо Wikimapia дасть можливість знайти місце за описом, то Google Earth покаже супутникові знімки певної місцини в конкретний момент. Зважайте на те, що далеко не всі місця на планеті мають однакову частоту оновлень у Google Street View. Подивитися, коли було зроблено знімок вулиці, можна у верхньому лівому куті екрана, там буде вказано дату. Якщо пощастить, можна також обрати іншу дату й подивитись, як виглядало це місце в інший час. Якщо на відео вас запевняють, що, скажімо, у травні 2015-го будинок знесли, спробуйте поглянути на це місце очима Google Street View. Можливо, будинок стоїть на місці, а відео — спроба маніпулювати громадською думкою.

4

Четвертий етап — перевірка дати публікації. У цьому випадку вам також допоможе порівняльний аналіз. Якщо подія, показана у відео, справді нещодавно відбулася, мають бути інші відео, фото або тексти на цю тему. Їх ви зможете знайти за ключовими словами у Google, поставити попередньо фільтр дати «за останній місяць». Необхідно також перевірити популярні соціальні мережі (Facebook, Instagram, Twitter) на наявність схожого контенту.

10 листопада 2013 року в соціальній мережі Facebook з’являється відео з назвою Motorsich Akbar. На відео зображено гелікоптер, у який влучає ракета, але бачимо, що він летить собі далі, коли дим розвіюється. Наприкінці ролика з’являється логотип компанії «Мотор Січ» та гасло — Motorsich akbar. Користувачі жваво реагували на цей ролик: коментували, ділилися ним. Інтернет-сайти розміщували цей ролик на своїх сторінках із підписом, що це — офіційна реклама української компанії «Моторсіч».

Коли якась компанія використовує у своїй рекламі воєнну тему, у глядача це викликає сильні емоції: викид тестостерону або ж обурення  — «як можна використовувати війну та вбивства в комерційних цілях?». Коли інтернет-сайти подали цей ролик як офіційну рекламу компанії, це викликало жваву, ба навіть емоційну дискусію. Що емоційнішою була дискусія, то більше сайтів писало про це відео. Таким чином інформація поширювалося все далі й далі. Хоч і була цілком неправдивою, вигаданою (фейком).

Ще один важливий аспект — насильство у відео.

Ви замислювалися, чому його так багато? Брат застрелив сестру, дружина зарізала чоловіка, вантажівка збила десятьох пішоходів… Ми щодня це бачимо, читаємо, слухаємо у випусках новин. Так, це жахливі факти, але чи насправді це найголовніші події країни за день? Річ у тім, що журналісти зазвичай керуються висловом: «If it bleeds, it leads (якщо щось кровить, це йде у заголовок)». Медіа намагаються привернути вашу увагу всіма можливими способами, адже увага — це їхні гроші. Інша сторона медалі — ненормальні вбивці, які прагнуть популярності, й нині вони можуть її легко отримати.

Ірландський психолог Найджел Барбер пропонує наукове пояснення схильності людей дивитися на жорстокість у відео. Вся заковика в будові нашого головного мозку, в якому увага пов’язана з небезпекою. Це було потрібно для того, приміром, щоби швидко реагувати при появі хижих тварин. Нині ж ці нескінченні криваві історії дають інший ефект: люди часто ідентифікують себе з героями подій, отримують викид гормону тестостерону, мають відчуття реальної боротьби й навіть перемоги. А медіа отримують свої «бонуси уваги». Слід розуміти, що жорстокість у відео — це та ж маніпуляція. І наступного разу, перш ніж натиснути на відео з черговою «кров’ю», замисліться, кому від цього буде вигода. Підказка: точно не вам.

Після всіх жахів, уже побачених у ЗМІ, ви, напевне, ій не повірите, що так комфортно й безпечно людство ще ніколи не жило за всю свою історію. Сумніваєтеся? Подивіться виступ відомого канадського психолога Стівена Пінкера.

Щодня в людей усе більшає кількість екранів. Щохвилини користувачі завантажують на YouTube понад 400 годин відео контенту. Цифри продовжують зростати, й це лише дані YouTube, а є ж інші відеохостинги та соціальні мережі, куди люди так само вивантажують відео. І щодня ми є аудиторією цих численних годин відео. Тому варто бути дуже обережним і іставитися до отриманої інформації з певним скептицизмом. Особливо якщо побачене відео викликає у вас яскраві емоції.