Цифрове слабоумство, або Як медіа гальмують мислення

Катя і Влад познайомилися в соцмережах, закохалися й одружилися, народилася в них очікувана донька. Зраділі молоді батьки намагалися якомога раніше залучити свою крихітку до того, що їх цікавило найбільше, поділитися своїм улюбленим заняттям — комп’ютерними іграми, на які вони витрачали весь вільний час. Найперший подарунок доньці — планшет із мультиками та кліпами, які її заспокоювали й відволікали. Усе було наче нормально, тільки бабусі весь час заважали своїми повчаннями. Та Катя і Влад жили окремо від батьків, тож могли робити, що вважали за потрібне.

За деякий час стало зрозуміло, що з дитиною не все гаразд. Їй уже два роки, а вона не каже жодного слова, ніяк не спілкується з батьками. Не проявляє жодної активності, реагує лише на яскравий екран та голосну музику, а коли вони вимикаються — плаче. Лікар каже, що є затримка розумового розвитку. У дитини не формуються ті психологічні властивості, які мають розвиватися в цьому віці — увага, спільна увага (коли дорослий і дитина разом розглядають одні й ті ж предмети), уміння сприймати предмети й відстані (це можливо лише в русі, при обмацуванні, повзанні, розламуванні та інших реальних діях, яких не можуть замінити екрани). Замінивши реальне середовище дитини екраном, батьки дуже нашкодили розвитку її мозку. Чим різноманітніше середовище, із яким взаємодіє дитина, тим краще розвивається мозок. Плаский екран — це надто мало для повноцінного розвитку. Оскільки батьки вчасно звернулися по допомогу, тепер разом із фахівцями-психологами наздоганяють утрачені можливості. Але чим пізніше почати виправляти помилки, тим менше шансів, що завдана екраном шкода мине безслідно.

На превеликий жаль, такі історії нині дуже поширені. Сотні тисяч дітей страждають через надмірне нав’язування їм екрана в ранньому віці. В усьому світі відкриваються центри, які досліджують цю нову хворобу інформаційної епохи.

Цифрова деменція (слабоумство)

Це гальмування формування в дитини пізнавальних процесів (уваги, пам’яті, мислення), пов'язане зі зловживання медіа змалечку.

Німецький дослідник Манфред Шпітцер (Manfred Spitzer) у книжці «Цифрова деменція» (2012) стверджує: діти, що проводять за екраном більше семи годин на добу, отримують ушкодження мозку приблизно такого рівня, які можна побачити в людей після поранень у голову. Через це їм важко сконцентруватися, утримувати увагу й не відволікатися, важко щось запам’ятати й утримати в пам’яті навіть на короткий період.

Надмірний час, присвячений екрану, може призвести до загальної когнітивної уповільненості, загальмованості. З’являється прагнення ще довше дивитися на екран. А коли не дивишся, стає неспокійно, не вдається в жодний інший спосіб відпочити. У результаті такого замкненого кола зменшується потужність мозку. Страждають особливі відділи мозку, які забезпечують суто людську поведінку. Людина стає нездатною планувати, виставляти пріоритети, організовувати своє життя, боротися з миттєвими бажаннями, емоційними нападами гніву, а також втрачає здатність співпереживати.