Заборона кіно в Україні

На початку 1900-х років ХХ століття в Україні знімалося фільмів не менше, ніж у Росії. Хоча історія кіно, написана спершу в Радянському Союзі, а потім переписана в сучасній Росії, українського кіно не вирізняє. Причина: все, що створювалося в російській та радянській імперіях, привласнювалося Росією та записувалося в заслуги російської влади. Хоч царської, хоч радянської.

Ще одна причина: українське кіно від самого початку мало яскраві національні ознаки. На екран переносять відомі театральні постановки, адаптуючи до законів кіно. Зокрема, перші українські фільми на початку 1990-х років — екранізація вистав «Наталка-Полтавка», «Москаль — чарівник» та «Наймичка».

Кіно в Україні почали забороняти саме в 1960–1970-х роках із цензурних міркувань. Головна причина — боротьба з так званим буржуазним націоналізмом. Для такого звинувачення досить було української мови фільму та української тематики. Під цензурним пресом опинялися фільми «Камінний хрест» та «Дід лівого крайнього» Леоніда Осики, «Криниця для спраглих» і «Білий птах із чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Анничка» Івана Миколайчука, «Пропала грамота» Бориса Івченка. Мала закриту для глядача на десятки років українську версію відома комедія «За двома зайцями» Віктора Іванова.

Помилкою буде вважати, що українська мова в українському кіно заборонялася. У радянській Україні були популярні двомовні версії пропагандистських фільмів на зразок «Думи про Ковпака» Тимофія Левчука і Григорія Кохана, «Провал операції “Велика ведмедиця”» Анатолія Буковського, «Високий перевал» Володимира Денисенка. Такі фільми знімалися для перекручення історії та подачі українцям її російської версії.

Кіно в Україні забороняють і нині. Вам скажуть — це така сама цензура, яка панувала в радянський час. Проте нинішні заборони стосуються передусім російського кіно, яке по суті своїй успадкувало від радянського всі прийоми пропаганди та маніпуляцій.

Заборона російського — розвиток українського

Кіно та серіали впливають на людей та формують погляди мас. Десять років щоденного показу російських пропагандистських стрічок призвели до того, що частина українців повірила в ідею «русского мира» та відродження величі Російської імперії. Водночас такі фільми послідовно провокували ностальгію за Радянським Союзом, де людина мала ілюзію захищеності, стабільності та статку. Наслідок — сотні тисяч українців після перемоги Революції гідності навесні 2014 року не заважали російським військам окупувати Крим та вторгнутися на Донбас. Ґрунт для цього підготували передусім пропагандистські серіали.

Важливість виробництва власного кіно стала для України актуальною. Після заборони російських фільмів та серіалів Державне агентство з питань кіно України почало активно діяти, щоби фінансування виробництва кіно збільшилося. Як наслідок від кінця 2015 року у виробництві — 49 повнометражних фільмів, 20 серіалів, а також завершено зйомки стрічок, які зупинилися під час кризи.

Лідерами національного прокату в 2014–2015 роках уперше в історії України стали українські фільми «Поводир» Олеся Саніна та «Незламна» Анатолія Мокрицького. Фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» впродовж 2015 року отримав 45 міжнародних відзнак і був закуплений для прокату в США.