Як розрізнити мистецтво та пропаганду

Кіно тримається на двох стовпах: Історія та Герой. Глядач любить вигадані історії, бо так простіше поставити себе на місце когось із персонажів. Та вигадка не означає брехню. Історія, розказана в кіно, може бути дуже схожа на правду. І має бути актуальною для того часу, коли розказується. Тому Герой, якого автори фільмів пропонують масам, теж відповідає реаліям та потребам нинішньому часу. Наприклад, під час Другої світової війни в Голлівуді шаленою популярністю користувалися героїчні військові драми за участю Джона Вейна, але по завершенню війни потреба в них відпала.

Якщо кіно стає пропагандою, глядачам пропонуються Історія та Герой, котрі відповідають потребам та ідеології панівного режиму. Ідея кожного такого фільму полягала у свідомому викривленні реальності, котра й мала сприйматися правдою. Маніпуляції з реальністю, а також відсутність альтернативи дозволяли зробити кіно потужною інтелектуальною зброєю для обману мас. Їх переконували: саме таке кіно є правдивим.

Для втілення задумів залучалися найталановитіші митці. Вони або поділяли ідеологію, або змушені були працювати під тиском. У нацистській Німеччині засобами популяризації нацизму та постаті самого диктатора Адольфа Гітлера були документальні стрічки, створені Ленні Ріфеншталь. В СРСР головними позитивними героями ігрових та документальних фільмів були Володимир Ленін, Йосип Сталін, Фелікс Дзержинський та інші творці тоталітарної системи. У сучасному Китаї кіно знімається відповідно до комуністичної ідеології. А в сучасній Росії фільми, особливо серіали власного виробництва з популяризацією «русского мира», стали дієвою й руйнівною зброєю сучасної «гібридної» війни.

Зразки кінопропаганди

«Тріумф волі» (1935), Німеччина

Німецька документальна стрічка, створена Лені Ріфеншталь на основі зафільмованого партійного з’їзду нацистів. Знятий за особистим наказом Адольфа Гітлера, фільм декларував відродження Німеччини як супердержави під його орудою. Промови лідерів перемежовані демонстрацією нацистських маршів. Режисер використовувала новаторські методи, зокрема зйомку з повітря. За кінематографічні відкриття стрічку після виходу було нагороджено у Франції, Швеції та США.

«Світлий шлях» (1940), Росія

Музична комедія Григорія Алєксандрова — історія радянської Попелюшки. Героїня Любові Орлової проходить шлях від служниці до героїні Стаханівського руху, при цьому викриваючи ворогів народу й шкідників. У фіналі її нагороджують орденом Леніна у величному колонному залі Кремля.

«Фюрер дарує євреям місто» (1944)

Політика лідера німецький нацистів Адольфа Гітлера була спрямована на тотальне знищення євреїв. Задля цього їх спершу переводили в окремі поселення — гетто, далі — в концентраційні табори, де потім їх масово знищували. Але треба було показати, що розповіді про жахи таборів — плітки. Тому 1944 року було знято пропагандистський фільм, у якому життя євреїв у концтаборі показано в рожевих тонах. Фактично — раєм на землі. Знімали в пересильному таборі чеського міста Терезин.

«Клятва» (1946), Росія

Фільм Михаїла Чіаурелі — про становлення радянської влади під проводом товариша Сталіна. Варвара, дружина вбитого куркулями більшовика, їде до Москви, щоби передати Леніну листа свого чоловіка про звірства ворожих елементів. Та Ленін помирає, й Варвара передає листа Сталіну, який клянеться продовжити справу Леніна й покарати ворогів. Далі її діти працюють на благо радянської влади, відзначаються під час індустріалізації та на війні. У фіналі Сталін дякує Варварі за дітей.

«Невловимі месники» (1967), Росія

Популярний в СРСР дитячий фільм, знятий за повістю Петра Бляхіна, написаною в 1920-ті роки. Дія відбувається на півдні України. За сюжетом, четверо підлітків перемагають кровожерливу банду, члени якої говорять українською, носять українські прізвища та вдягнені як учасники національно-визвольної війни. Її українські повстанці вели в 1917–1921 роках проти більшовицької окупації. А пісенька червоноармійця «Как-то шёл сатана…», яку слухає разом із бійцями їхній командир Семен Будьонний, дуже легко запам’ятовувалася. Бо прості слова поклали на дуже просту мелодію, яку можна підхопити. Та суть у тому, що в цій пісеньці українського отамана, на той час — ворога Радянської влади Нестора Махна, називають «чортом».

Батька Махна в негативному образі представлено також у стрічках «Котовский» (1942), «Ходіння по муках»: фільм (1957–1959) та серіал (1974–1977). Але це єдиний приклад, коли українського повстанського отамана показують у кіно взагалі.

Карикатурними є батько Ангел із серіалу «Ад’ютант його високоповажності» — бородатий неграмотний немолодий дядько. Насправді Євген Ангел, керівник повстанців Чернігівщини під час російсько-української війни в 1917–1919 рр. був молодим освіченим чоловіком, ветераном Першої світової війни та Георгіївським кавалером.

Інша карикатура — отаман Грициан Таврійський із комедії «Весілля в Малинівці». Його прототипом став Никифор Григор’єв, офіцер царської армії, потім — полковник війська УНР.

«Серпень. Восьмого» (2012), Росія

Режисер Джанік Файзієв зняв кіно, у якому повністю перекрутив події 2008 року під час російсько-грузинської війни, наслідком якої стала окупація Росією Абхазії та Південної Осетії. Стрічку створено на державне замовлення, фінансувалася вона з Федерального фонду підтримки російського кіно. За сюжетом, президента Росії, якого грає Володимир Вдовиченков, будять серед ночі повідомленням про напад Грузії на Абхазію. Він наказує ввести війська в Грузію. На спробу заперечити, бо Росію назвуть агресором, він відповідає: інакше не можна.

«Матч» (2012), Росія

Фільм Андрія Малюкова створений на основі фейкової версії про так званий матч смерті, проведений у Києві під час німецької окупації 1942 року між полоненими «динамівцями». Цей пропагандистський міф поширювали в СРСР більше п’ятдесяти років. Сценарій стрічки писала команда політтехнологів, фільм готувався під «Євро-2012» і, крім екранізації фейку, показував українців у Києві спільниками нацистів та учасниками масових розстрілів євреїв у Бабиному Яру.

«Син батька народів» (2013), Росія

Серіал, до створення якого долучилася Україна. Під виглядом біографії Василя, молодшого сина диктатора Сталіна, протягом 12 серій послідовно реабілітується тоталітарний режим. Родину Сталіних показано повною внутрішніх протиріч, проте — згуртованою, коли треба вирішувати проблеми країни. Самого Василя, у житті — алкоголіка й самодура, виведено людиною трагічної долі, яку несправедливо оббрехали.

Детальніше про засоби пропаганди в кіно можна дізнатися тут: