Як влаштована внутрішня структура інтернету?

Інтернет видається простим і зрозумілим явищем — кожен із вас щодня заходить у мережу, — однак пояснити його доволі складно. Із погляду користувача, інтернет — це спосіб обміну інформацією між людьми. Із технічного погляду — це мільярди комп’ютерів у всіх куточках світу, що пов’язані між собою дротами в єдину мережу. Дроти або кабелі з’єднують країни, континенти й користувачів в одне ціле. Із позицій суспільства, інтернет — це величезна база знань, спосіб обмінюватися власним досвідом і найбільше в світі ЗМІ.

За допомогою інтернету комп’ютери зв’язані між собою і взаємодіють. Той комп’ютер, який напряму підключений до інтернету, називається сервером. Ноутбуки, телефони підключаються до інтернету за допомогою сервера.

Кожному користувачу, підключеному до інтернету через сервер, присвоюється унікальна адреса — так звана IP-адреса.

На сайті http://ua.smart-ip.net/ можна переглянути вашу унікальну IP-адресу, яка складається зазвичай із десяти цифр. Це щось подібне до поштової адреси. Завдяки цим цифрам комп’ютерам легше ідентифікувати одне одного. Комп’ютер, планшет чи смартфон, із якого ви виходите в інтернет, не є сервером, а називається клієнтом. Щоби завантажити, наприклад, головну сторінку Фейсбуку, запит від вашого пристрою надходить до сервера й далі до сайту Фейсбука. Якщо у вас відображається сайт Фейсбуку — ви отримали відповідь, сигнал вам повернувся. Але як проходить сигнал, якщо тисячі інших користувачів теж надсилають запити?

Коли ви електронкою надсилаєте другу лист зі вкладеним файлом, інформація в електронному вигляді подрібнюється на шматки (пакети) й рухається каналами зв’язку в подрібненому вигляді. Однак ваш друг побачить цілісний лист, який ви йому надсилали — наприкінці шляху пакети інформації «склеюються» в одне ціле.

Послуги з інтернету  надають компанії, які називаються інтернет-провайдерами; за свої послуги вони беруть із користувачів плату. Інформація від користувачів (ваші фото, відео, листування) зберігається на фізичних серверах великих технологічних компаній. Місце, де зберігаються сервери, називається дата-центрами. Дата-центри здатні займати значні площі, розміром у кілька стадіонів, тоді їх називають «серверні ферми».

Наприклад, сервери Google розташовані на чотирьох континентах (карта) — такі центри працюють 24 години на добу щодня, і для них потрібна надійна система охолодження, адже ці сервери нагріваються, обробляючи мільярди запитів одночасно. Компанія також отримала патент на розташування серверів в океані.

Інформація, що потрапляє до інтернет-провайдера, є комерційною таємницею, й вона не може бути передана третім особам. Однак національний уряд має право вимагати від провайдерів інформацію про користувачів, якщо це стосується питань національної безпеки чи безпеки життя громадян. Наприклад, якщо з території США хтось зробить у Google запит «як виготовити вибухівку», компанія передає інформацію про такого користувача спецслужбам — ті вимагають розкриття потенційних злочинців. У добу інтернету це є одним із методів боротьби з тероризмом.

Отож, інтернет не контрольований ніким, однак його функціонування регулюється законами держави, на території якої користувачі виходять в онлайн. У США уряд Барака Обами в 2015 році запропонував принцип «нейтральності інтернету» (Net Neutrality). Згідно з цим принципом, уряд визнає право кожного на вільний та відкритий інтернет-доступ до інтернету, що є однаковим для будь-якого користувача. Тож доступ до інтернету прирівнюється до доступу громадян до мереж забезпечення електроенергією чи водою. Ключовим мотивом для такого рішення стало припущення, що вільний інтернет є основою для інновацій та економічного зростання.

Інтернет як можливість

Із розвитком інтернету сотні науковців почали досліджувати його суспільне значення. Одним із перших впливових «цифрових оптимістів» був американський професор Ніколас Негропонте. У своїй роботі Being Digital (1995) він передбачив, як інтернет і технології змінять життя на планеті, надаючи звичайним користувачам безліч можливостей. «Усе буде цифровим», — писав автор, передбачаючи появу онлайн-видань, персоналізованих сайтів та популярність технології тач-скрінів.

У 2001 році Мануель Кастельс публікує книжку «Галактика Інтернет», у якій, зокрема, передбачає величезне значення інтернету для бізнесу й акцентує на інтернеті як просторі свободи для індивіда.

У 2015 році в перекладі українською вийшла книжка одного з засновників компанії Google Еріка Шмідта — «Новий цифровий світ. Як технології змінюють державу, бізнес і наше життя». Разом зі співатором Джаредом Коеном Шмідт ділиться спостереженнями щодо незворотності впливу технологічної революції на всі сфери суспільних відносин і бізнесу.