З’єднані глобальною мережею
Інтернет винайшли американські військові, щоби захистити свою країну, а користуються глобальною мережею більш як чотири мільярди людей у всьому світі
Інтернет як винахід військових
ваших бажань буде нова модель смартфона, планшета чи ноутбука. Без електронних пристроїв із підключенням до інтернету неможливо уявити жителів міст. Згадайте свою останню поїздку в громадському транспорті. Якщо ваші батьки років двадцять тому читали в транспорті книжки та газети, то нині в руках пасажирів усе частіше помітиш електронні книжки та смартфони. Через смартфони листуються у Вайбері, з екранів читають тексти й переглядають фільми. Адже сучасний смартфон — це повноцінний комп’ютер із сотнею функцій, одна з яких — телефонні дзвінки. Про комп’ютер розміром із вашу долоню не могли мріяти ще двадцять років тому. Але шлях до сучасних комп’ютерів та інтернету розпочався майже століття тому.
Перші прототипи сучасних комп’ютерів створили у США та Німеччині ще в 30-ті роки минулого століття. На той час ті були здатні виконати тільки одну функцію. Так, у 1938 році американські підводні човни почали обладнувати комп’ютером Torpedo Data. Його єдиною функцією було допомогти навести приціл ракетам по рухливих цілях — щось подібне до гри «морський бій». А от перший цифровий комп’ютер Z3 створили у Німеччині в 1941 році. Він працював на вакуумних лампах і став прообразом сучасних комп’ютерів.
Розвиток інтернету був обумовлений змаганням між двома найсильнішими країнами того часу — Радянським Союзом та США в період холодної війни.
«Холодна війна»
Це протистояння країн Заходу проти країн-союзників Радянського Союзу без відкритого зіткнення; адже у кожної зі сторін була ядерна зброя, застосування якої б знищило увесь світ. Тому «холодна війна» побудована на політиці стримування й гонці озброєнь – хто створить більше сучасної технологічної зброї, аби випередити противника під час ядерного удару. Зрештою, із розпадом СРСР у 1991 році Захід номінально виграв у «холодній війні».
Одним із вимірів холодної війни стало змагання за космос. Коли в 1957 році СРСР запустив на орбіту перший штучний супутник, у США почали побоюватися, що їх випереджають у розвитку технологій. Однією з відповідей уряду США стало заснування 1958 року агенції з оборонних досліджень. Її скорочена назва — DAPRA.
Саме оборонний комплекс на той час був центром інновацій. Тут працювали найкращі науковці й сюди спрямовували найбільші кошти. У Радянському Союзі на «оборонку» працювала вся країна, й військові були на передовій змагання за космос. Так, перший космонавт у світі Юрій Гагарін був військовим льотчиком у званні старшого лейтенанта, а після польоту в космос 12 квітня 1961 року його було підвищено до звання майора.
Перед військовою агенцією DAPRA стояло завдання створити автоматизовані системи, які би передавали інформацію без безпосередньої участі людини. До цього обмін інформацією відбувався за принципом «від людей до людей» і на зміну мав прийти принцип «від комп’ютера до комп’ютера».
Агенція DAPRA створила першу автоматизовану систему під назвою ARPANET для військових. Паралельно тривали розробки кількох інших мереж — корпорація RAND у США створила власну мережу для військових. У Британії в Національній фізичній лабораторії створили мережу для бізнесу. А у Франції створили мережу для науковців під назвою Cyclades.
ARPANET була найбільш відомою мережею і її розвиток був пришвидшений воєнними загрозами для США. У 1962 році на Кубі Радянський Союз розмістив ядерні ракети, які здатні були долетіти до американських міст — цей конфлікт відомий в історії як Карибська криза.
Карибська криза поставила світ на волосинку від ядерної війни — у відповідь на розміщення ядерних ракет США в Туреччині СРСР розмістив радянські ракети на Кубі; вони за кілька хвилин могли досягнути території США. Лідерам СРСР Хрущову та США Кеннеді таки вистачило холоднокровності домовитися й відвести небезпеку взаємознищення двох наддержав.
Криза у фільмі
Удало цю кризу змалювали режисери історичного фільму «Тринадцять днів» (2000) з Кевіном Костнером у головній ролі. У фільмі розповідається про розгортання конфлікту й пошуки виходу з ситуації у кожен з тринадцяти днів жовтня 1962 року.На той час управління військовими у США було централізоване — всі команди віддавалися з одного штабу в різні куточки країни. Якщо би ракети зруйнували центральний пункт командування, управляти військами по всій території США стало би неможливо. Тому американські військові поставили мету створити децентралізовану систему управління — якщо з ладу буде виведено один центр командування, всі інші працюватимуть. Також на той час зв’язок між військовими здійснювався по радіо. Під час ядерних вибухів радіохвилі не могли би дістатися від одного міста до іншого. Такі фактори сприяли початку роботи над створенням децентралізованої мережі комп’ютерів, які надійно й безпечно передають сигнал по всій країні.
Значний внесок у розвиток інтернету зробили французи. Розробники мережі для науковців Cyclades зробили акцент на взаємодії однієї мережі комп’ютерів із іншими — таким чином уперше з’явився термін Inter-net (мережа мереж). Із 1970-х по 1990-ті роки мережі продовжували розвиватися, засновники домовлялися про єдині стандарти функціонування, передачі даних та сигналу всередині мережі. На початку 1990-х утворилася сучасна архітектура інтернету.
Сучасний інтернет є ровесником незалежності України. 24 серпня 2016 року наша країна святкували 25 років Незалежності, а за день до того — 23 серпня цього ж року — у світі святкували 25 років публічного доступу до інтернету — інтернет став доступний усім.
На території України перші підключення до інтернету відбулися ще за часів СРСР — до проголошення незалежності, дві точки доступу були в Києві й одна — в Харкові. Ентузіасти створили домен .ua і підтримували його неофіційно, й тільки 1 грудня 1992 року домен .ua було офіційно делеговано Україні — це і є офіційна дата початку українського сегменту інтернету. Першими провайдерами стали компанії «Технософт» (1991), «Моноліт» (1991), «Адамант» (1992) та «Елвісті» (1993), а першими клієнтами стали ті, кому було необхідно спілкуватися напряму з колегами з-за кордону через електронні листи — банкіри, підприємці і, як не дивно, лікарі з дитячої лікарні «Охматдит». Однак у 1990-х інтернетом не користувалися масово — не було інфраструктури й вартість передачі даних була вкрай високою.