Кіно: розвага, спосіб заробити гроші й «промити мізки»

Фанати фентезі добре знають фільм-трилогію «Голодні ігри», створений за однойменним циклом книжок Сюзанни Коллінз. Українські підлітки, як їхні ровесники в інших країнах, могли вільно купити квиток. Але не всюди: «Голодні ігри» заборонили у В’єтнамі через надмірні, як здалося тамтешній владі, сцени насильства.

Кіно, цілком невинне для одних, лякає інших. Тому заборона фільмів — явище не нове. Причини для заборон різні. І це не завжди різниця у сприйнятті культури й мистецтва. Третього липня 2015 року в Україні було заборонено стрічки, створені в Росії, бо вони є потужним засобом негативного впливу на людську свідомість. І чим краще зроблений фільм, тим сильніше він впливає: як позитивно, так і негативно.

Кіно в тоталітарних країнах використовують для «промивання мізків». Цей термін уперше вжив американський журналіст Едвард Гантер. Він не дуже точний, бо його використовують у різних обставинах. «Промивати мізки» може нав’язлива реклама, котра закликає бути як усі й купувати певний товар. Це робиться, щоби заробити гроші. Хоча реклама не завжди має таку мету. Бо її засобами популяризують реальні досягнення людини чи держави, і в цьому бачимо лише позитив. Але «промивання мізків» може мати іншу мету: пригнітити волю та здатність до раціонального мислення. Мета тут — не заробляти гроші, а ввести маси в оману й тримати в покорі.

Не всі відчувають як позитивний, так і негативний вплив на свідомість засобами кіно. Але всі його зазнають. Бо кіно — простий, доступний, універсальний засіб формування цінностей у сучасному світі. Воно народжує та поширює Героїв, із яких треба брати приклад. Не «хочеться» — саме «треба». Адже персонажі мають бути близькі якомога більшій кількості людей.

Хоча спершу кіно приваблювало не героями, а фактом свого існування. Від самого початку воно було найдоступнішою розвагою для мас та способом заробити. Спершу — гроші, потім — вплив. Кіно здатне змінити людину та світ. Зміни залежать від того, в чиїх руках такий потужний інструмент.

Хай буде світло: фільми на всіх континентах

Кіно — європейський винахід. Учені Європи більше двох століть шукали спосіб оживити спершу малюнок, потім — фотографію. Тому спершу кіно називали рухомими картинками. Місця для демонстрації стрічок — синематографами (від французького cinéma — кіно) або електричними театрами.

Показ фільмів неможливий без світлової проекції на екран, а отже — прямо пов'язаний із електрикою.

Брати Люмьєр

Прізвище піонерів кіно — Люмьєр, у перекладі з французької означає світло — la lumière.

Днем народження кіно вважається 25 грудня 1895 року. Франція — країна, де ця подія сталася. У підвалі кафе на бульварі Капуцинів брати Луї та Огюст Люм’єри показали кілька фільмів, кожен із яких тривав менше хвилини. Першою була стрічка «Прибуття поїзда».

На початку ХХ століття кіно почали активно знімати в США. До того часу працювали маленькі студії, розташовані переважно в Нью-Йорку. Але 1907 року на околиці Лос-Анджелеса майже за безцінь було продано величезне ранчо під назвою Голлівуд. Дешева земля та сприятливий клімат стали причиною будівельного буму. Із цього скористалася кіноіндустрія. Від 2013 року Голлівуд став символом американського кіно. Першою голлівудською стрічкою став вестерн Сесіля де Міля «Чоловік індіанки».

У той самий час заявило про себе кіно Індії. У місті Бомбей (від 1995 року — Мумбаї) створено кінофабрику. Нині її називають Боллівудом, за аналогією з американським Голлівудом. Першу документальну стрічку тут створив 1899 року фотограф Саве-Дада. Першу художню — 1913 року режисер Дадасахеб Фальке. Її назва — «Раджа Харишчадра». Особливість індійського кіно — велика увага музиці й танцям. Нині кількість стрічок, створених Боллівудом, не поступається голлівудським. Хоча такого впливу за межами Індії, як американське, це кіно не має. Виняток — Радянський Союз, де індійське кіно в 1970–1980-х роках замінювало майже заборонене голлівудське.

Перший український фільм за оригінальним сценарієм називався «Запорізька Січ» (інша назва — «Облога запорізька»). Його створив режисер та оператор Данило Сахненко на приватній кінокомпанії «Батьківщина» в 1911–1912 рр. у Катеринославі (тепер — Дніпро). Повнометражна історична героїчна драма, на жаль, не збереглася. У масових сценах козацьких віче та бойових зіткнень із турками задіяли найбільшу на той час кількість акторів масових сцен — понад 400 людей.

Данила Сахненка називають піонером українського кіно. Засноване ним Південноукраїнське кіноательє «Батьківщина» знімало десятки героїчних драм та народних комедій на українському матеріалі. Серед них — крім «Запорізької Січі» — «Запорожець у неволі», «Грицько Голопупенко», «Мазепа», «Облога Запоріжжя» та інші. У 1920-х роках найпотужнішою кінофабрикою тепер уже Радянського Союзу стала Одеська кіностудія, створена 1907 року на базі ательє «Мирограф».

Сценаристами популярних бойовиків були, серед інших, українські письменники Гео Шкурупій та Дмитро Бузько. Це приховувалося, бо в 1930-х вони разом sз іншими потрапили під коток репресій.

На Одеській кінофабриці починав працювати патріарх українського національного кіно Олександр Довженко. Його таланти тоталітарна система теж використала для створення пропагандистських фільмів. Але саме Довженко винайшов оригінальну мову українського кіно, котре в 1960–1980-х роках відбулося як поетичне.