Як медіа визначають, що є «нормальним»

Соціальні норми підтримуються багатьма суспільними інститутами, зокрема й медіа. Дві основні операції, за допомогою яких медіа відтворюють соціальні норми, — це включення / виключення та оцінка.

У сучасному світі більшість інформації ми отримуємо з медіа, а не з безпосереднього досвіду. Тож поява чи, навпаки, відсутність чогось у медіапросторі помітно впливає на формування наших уявлень про світ. Те, що геть не вписується в соціальні норми, просто не потрапляє в медіа в жодному вигляді й таким чином стає «невидимим» для суспільства. Наприклад, британські газети до 1950-х років узагалі не писали про гомосексуальність. Те, що часто з’являється в медіа, — навпаки, починає сприйматися як невід’ємна складова суспільної реальності.

Другий спосіб нормалізації — схвалення того, що відповідає соціальним нормам та засудження того, що їх порушує. У медіатекстах і сюжетах оцінку далеко не завжди висловлено безпосередньо, — словами журналіста чи журналістки «це добре і корисно, а це — погано і небезпечно». Частіше схвалення чи несхвалення певних соціальних явищ є завуальованим, наприклад:

• через добір героїв сюжету, більшість із яких або всі обстоюють певну позицію;
• через нерівномірний обсяг тексту / ефірного часу, який надається представникам різних позицій;
• через домислювання причинно-наслідкових зв’язків між подіями, які однозначно покладають провину чи відповідальність на певного героя тощо.

Видимість жінок та ЛГБТ-людей у медіа

Хоча героїнями публікацій під заголовками «Донька Зіброва зустрічається із батьком дитини екс-дружини Шуфрича» та «Коханки політиків: кому вдалося стати дружиною відомого чоловіка» є жінки, основними дійовими особами виявляються зовсім не вони, а чоловіки, пов’язані з ними певними стосунками. У заголовки, що містять найважливішу інформацію, навіть не потрапили імена жінок, про яких ідеться. Відведення жінкам «ролей другого плану» лишається, на жаль, досить типовим для медіа.

1995 року моніторинг друкованих видань і телебачення в 71 країні виявив, що в середньому жінки були героїнями лише 17 % публікацій. У 2010 році аналогічне дослідження показало зростання цього показника до 24 %. Це означає, що переважна більшість поглядів, суджень та перспектив, що тиражуються в медіа, зроблені чоловіками й на підставі чоловічого досвіду. Виключаючи жінок зі свого поля зору, медіа формують у суспільстві уявлення, що жіночі проблеми, досвіди й погляди є менш вартісними й не заслуговують на увагу.

Ще більш виключеними з медіапредставлень виявляються ЛГБТ-люди. Коли йдеться про гомосексуальних, бісексуальних і трансгендерних людей, медіа частіше надають слово не їм самим, а експертам або критично налаштованим гетеросексуальним та цисгендерним людям. Крім того, гомосексуальні люди з’являються в медіа переважно у зв’язку з питаннями політичної боротьби за рівноправність, а не як приватні особи в текстах / сюжетах на загальні теми (про романтичні стосунки, освіту, сім’ю, вільний час). Це створює хибне враження, що гомосексуальні люди весь час чогось вимагають, і підтримує нерозуміння й настороженість щодо них.

Якими стають жінки в новинах?

Переважна більшість жінок, які все ж потрапляють у медіатексти й сюжети, виступають лише від власного імені, як «прості люди»: талановитої господині, споживачки товарів та послуг, емоційні свідки подій публічного та приватного життя, матері й берегині сімейного вогнища, красуні або в кращому випадку помічниці чоловіка-керівника. Чоловіки натомість переважно представлені в таких сферах, як економіка та фінанси, спорт, місцева політика, промисловість, армія, транспорт. Їх зображують як активних діячів, що вирішують важливі суспільні проблеми. Прикметно, що в українських медіасюжетах про сім’ю згадуються переважно матері та бабусі, натомість батьки з’являються дуже рідко, а дідусі — майже ніколи.

Значно рідше жінки мають можливість представляти в медіа певне професійне середовище. У 2013 році лише третина експертів, які давали професійні коментарі в українських газетах, були жінками, в журналах — одна десята.

Та навіть коли жінкам вдається потрапити в медіа в ролі публічних постатей, їхні професійні якості можуть ігноруватися на користь зовнішньому вигляду та особистому життя. Так, жінкам-політикам в інтерв’ю часто адресують питання, як їм вдається поєднувати кар’єру й сімейне життя. Притому що такі запитання не звучать на адресу їхніх колег-чоловіків. Зовнішній вигляд жінок-політиків постійно під прицілом фотокамер: чи стильно вони одягнуті, чи модно?

Утім, медіа можуть не лише закріплювати популярні упередження, що жінки мають у першу чергу дбати про свою зовнішність і родину, а й підважувати їх. Нещодавно журналісти ісландського видання Reykjavik Grapevine вирішили, що жінкам годі виправдовуватися за бажання будувати політичну кар’єру. Тому в інтерв’ю з кандидатами у президенти Ісландії на виборах 2016 року вони запитали, як вдається поєднувати сім’ю та роботу кандидатів-чоловіків, а жінок натомість — про їхнє бачення політичних стосунків між Ісландією та Європейським Союзом.

Якщо у представленнях гетеросексуальних чоловіків та жінок медіа схильні зображати їх відповідно до шаблонних уявлень про «мужність» та «жіночність», у випадку з гомосексуальними людьми все навпаки: чоловіків-геїв часто зображають фемінними, а жінок-лесбійок — маскулінними, хоча в реальності гомосексуальні люди бувають дуже різними, як і гетеросексуальні. Окрім того, журналістки й журналісти часто висловлюють негативні оцінки гомосексуальності вустами своїх джерел. За останні три роки (2013–2016) представлення гомосексуальних людей в українських медіа стали значно нейтральнішими, уважнішими до деталей та збалансованішими. Порівняйте, наприклад, новини про Марш рівності в Києві 2013 та 2016 років на телеканалі «1+1».