Тіла у ЗМІ

Зображаючи людські тіла, медіа також відтворюють певні соціальні стандарти — краси та сексуальної привабливості, — за допомогою вже згаданих операцій виключення та оцінки. Найлегше помітити це на прикладі реклами.

Загалом реклама впливає на нас у такий спосіб: вона намагається створити асоціацію між товаром і чимось бажаним та цінним для нас, що ми отримаємо, придбавши товар. Найпростіше бажання, на якому грає реклама, — це сексуальне бажання. Тож коли реклама створює асоціацію між товаром і тілом, це переважно таке тіло, яке вважається сексуально привабливим у певному суспільстві в певну історичну епоху.

Якщо ми подивимося на сучасну рекламу, то побачимо, що тіла в ній — це переважно молоді, худі, часто напівоголені, жіночі тіла. Коли така реклама орієнтована на жінок, вона разом із товаром продає обіцянку зробити їх такими ж привабливими та бажаними, як модель, що його рекламує. Коли вона орієнтована на гетеросексуальних чоловіків — то продає їм ілюзію, що вони зможуть оволодіти жіночим тілом, яке бачать поруч із рекламованим товаром. В обох випадках культивується образ жінки як сексуального об’єкта, що має бути пасивно звабливим, а чоловіка — як сексуального суб’єкта, який активно обирає та насолоджується жіночим тілом.

Але чим краще маркетологи розуміють, що їхня цільова аудиторія складається також і з гетеросексуальних жінок, — тим частіше в ній починає використовуватися також оголене чоловіче тіло. Наприклад, ця зовнішня реклама рибного магазину в Києві є хорошим прикладом рівної об’єктивації. Одночасно вона є прикладом кричущого порушення авторського права.

Фотографії, використані магазином, є частиною соціальної кампанії проти надмірного вилову риби «Fish Love». У них оголене тіло має зовсім інше значення — воно виступає не сексуальним об’єктом, а підкреслює, що риби та люди однаково живі істоти.

Тіла, що вважаються «небажаними», «негарними», «ненормальними», а також ті аспекти жіночої тілесності, які не вважаються сексуальними (як, наприклад, менструальна кров чи годування грудьми), з реклами виключаються. Та з розширенням суспільних уявлень про норми тілесності в рекламі поступово починають з’являтися люди з інвалідністю та літні люди, справжня кров замість блакитної рідини, а медіа публікують рейтинги зірок, що годують грудьми на публіці.

Чому сексуалізовані образи в медіа є проблемою? По-перше, вони створюють в аудиторії нереалістичні очікування щодо власних тіл. Із цієї причини в лондонському транспорті нещодавно було заборонено рекламувати харчові добавки для схуднення під слоганом «Чи готове твоє пляжне тіло [до літа]?». У цій рекламі бачимо два неявних припущення: 1) на пляжний відпочинок заслуговують лише люди, що мають особливі «пляжні» тіла, і 2) ці «пляжні тіла» мають бути молодими та стрункими. Саме вони обурили мешканців міста та мера Лондона. Бо для того, щоби бути здоровим, задоволеним власним тілом та відпочивати на пляжі, зовсім не обов’язково виглядати як фітнес-модель.

По-друге, реклама, що використовує сексуалізовані образи жінок, є сексистською, бо поширює гендерні упередження щодо сексуальної поведінки: жінки — пасивні, чоловіки — активні, жінки мають бути сексуально привабливими, чоловіки — не обов’язково. Сексистською також є реклама, яка підтримує та поширює інші гендерні упередження, наприклад, уявлення про те, що жінки менш розумні за чоловіків.

Щоби помітити сексистське представлення жінки в рекламі, достатньо уявити на її місці чоловіка. Якщо це виглядає смішно, безглуздо і, головне, незрозуміло, яким боком усе це стосується рекламованого продукту — це, ймовірно, сексизм. Як, наприклад, у цьому відео:

If the media objectified middle-aged men the way it objectifies young women. pic.twitter.com/1LVvjBkn19

— Sam Kalidi (@samkalidi) 23 февраля 2016 г.

По-третє, зображення людей винятково як сексуальних об’єктів створює сприятливий клімат для насильства. Таке представлення ігнорує особистості, потреби й права людей і зводить їх до предметів, які можна використати (зокрема і зламати, викинути й замінити новими).

Виправдовуючи насильство

Різні суспільні очікування щодо чоловіків та жінок позначаються також на тому, як сприймаються та оцінюються випадки насильства щодо них. Існують певні форми й ситуації насильства, жертвами яких частіше стають саме жінки: зґвалтування, примусове залучення в проституцію, сексуальні домагання, насильство в сім’ї, шантаж та переслідування з боку романтичних партнерів тощо. Висвітлюючи злочини, медіа часто приділяють випадкам гендерованого насильства менше уваги, ніж іншим формам насильства, засуджують його менш строго або навіть виправдовують злочинців, тим самим підтримуючи нерівне становище чоловіків та жінок у суспільстві.

Ілюстрацією типових способів нормалізації насильства проти жінок у медіа може слугувати новинний сюжет НТН про вбивство дружини чоловіком.

На початку 2011 року 40-річний Валерій зустрів свою дружину Оксану на вулиці в компанії 25-річного хлопця Івана. Валерій завдав Оксані два ножових поранення, а її супутнику — сім. Оксана померла на місці. Івана було доставлено в лікарню, де він також помер наступного дня.

Говорячи про Валерія, журналісти детально зупиняються на тому, що він був «чоловіком із бездоганною репутацією»: «Був завгоспом у місцевій школі. Мав велике господарство, доглядав за ним. Порядна сім’я, двоє дітей». Також велика увага приділяється його емоційному стану: «У нього ще досі тремтять руки й голос», «допекла». Оксану ж описано виключно як «ласу до втіх пані», яка «любила скакати в гречку». Таким чином відповідальність за вбивство перекладається на Оксану: вона сама винувата, бо зрадила чоловіка й заслуговує на смерть.

Та сама тенденція до засудження жінки-жертви й виправдання чоловіка-злочинця спостерігається й у випадку висвітлення зґвалтувань. У резонансному кейсі вбивства Оксани Макар медіа часто звертали увагу на те, чи вживала вона алкоголь, який спосіб життя вона вела, яким було її соціальне походження, так наче всі ці деталі виправдовують учинок ґвалтівників.

Загалом представлення насильства проти жінок у медіа здебільшого не відповідають статистиці кримінальних правопорушень. Обираються переважно випадки з найбільшими виявами жорстокості, що закінчуються смертю або інвалідністю жертви. Зґвалтування зазвичай висвітлюють тоді, коли їх скоїли незнайомці в публічному просторі. А тим часом переважну більшість таких злочинів коять знайомі людини в приватному просторі.

#‎яНеБоюсьСказати, #redmylips, #BriefMessage

Флешмоб #‎яНеБоюсьСказати набув резонансу в українському сегменті інтернету. Під цим хештегом люди ділилися своїми історіями про сексуальні домагання й насильство. Започаткувала кампанію активістка Анастасія Мельниченко. За кілька днів своїми досі нерозказаними відвертими розповідями, які шокують, поділилися сотні людей — і жінки, й чоловіки. За кордоном явище флешмобів, спрямованих на підвищення обізнаності щодо насильницьких дій сексуального характеру, більш поширене. Італійський карикатурист Александро Паломбо (Alexsandro Palombo) запустив хештег #BriefMessage. Під ним жінки публікували свої повідомлення про агресивні мачо-прояви та насильство, водночас писали свої меседжі на трусиках і потім фотографували їх. Відомим у світі став і хештег #redmylips, який започаткувала міжнародна ініціатива Red My Lips. Як кажуть самі активісти, червоною помадою вони намагаються зробити проблеми зґвалтувань і насильства візуально видимими. Ініціативу Red My Lips підхопили і в Україні: дівчата фарбували губи в червоне й викладали свої фото в мережах із відповідним хештегом. Акція традиційно відбувається у квітні Більше читайте тут.

Нереалістичне представлення в медіа насильства проти жінок та звинувачення жертв поширює хибні уявлення про насильство та спонукає суспільство замовчувати цю проблему. Читаючи такі повідомлення, варто не забувати, що єдиним виправданням насильства, передбаченим Кримінальним кодексом, є безпосередня загроза вашому життю та здоров’ю. Популяризація будь-яких інших виправдань призводить до зростання загального рівня насильства в суспільстві, що робить його небезпечнішим особисто для вас.

Стаття ККУ 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Реальні жертви нереальної романтики

Якщо новинні медіа більше цікавляться кримінальними правопорушеннями, то розважальні спеціалізуються на приємніших сторонах життя, зокрема, пропонують безліч історій про  романтичні стосунки. Ці історії розвиваються за певними типовими сценаріями, — як продемонструвати дівчині / хлопцю свою симпатію, як познайомитися, як поводитися на першому побаченні, як вирішувати проблеми в стосунках тощо.

Мері-Лу розвінчує ці міфи один за одним, використовуючи дослідження психологів і соціологів та реальні історії людей, які вірили в ці міфи (що призвело до досить невтішних випадків). Якщо ви уважно читали попередні підрозділи, то вже, мабуть, здогадалися, що міфи 5 та 6 відтворюють гендерні упередження про «правильних» чоловіків та жінок, згідно з якими жінка має підпорядковуватися чоловікові та перейматися власною зовнішністю. Міфи 1–4 обмежують багатоманітність людських стосунків та ігнорують складнощі, які виникають у романтичних стосунках, замість розв’язувати їх. Твердження 7, 8, 9 та 10 небезпечні, бо не дають змоги розпізнати емоційне та психологічне насильство з боку романтичного партнера, яке може бути не менш травматичним, аніж фізичне. Вони закликають терпіти незадовільні або шкідливі стосунки заради «високих ідеалів». І, нарешті, в міфах 11 і 12 недооцінюється вплив медіа.

Що стосується сексуальних стосунків, які можуть бути частиною романтичних, то тут проблемою є радше суперечливість та взаємовиключність рецептів і рекомендацій, поширюваних медіа. У новинних медіа переважають «погані» випадки, тому там багато інформації про сексуальні ризики (небажану вагітність, венеричні захворювання, сексуальне насильство). Але бракує інформації про те, як цьому протидіяти. У розважальних медіа — навпаки, сексуальні стосунки зображуються як безхмарна царина задоволення, в якій ризики та проблеми зовсім відсутні. І там, і там бракує сценаріїв відповідальності перед собою та партнеркою / партнером.

Доки ми не набудемо власного досвіду в певній царині, ми схильні вірити в те, що нам кажуть із цього приводу інші, зокрема медіа. Проте не всі поради варто перевіряти на власному досвіді. Щоби заочно зрозуміти, які з них вам не підходять, потрібно розуміти себе, свої потреби та вподобання. Кожен із нас — унікальна істота, якій універсальні приписи можуть не підходити.