Як маніпулюють інформацією?

Автор цього тексту в побуті має одну звичку: стискати пластикові пляшки, перш ніж їх викинути у смітник. Бо колись мав розмову з екологами, які розповіли про полігон під Києвом, на яке вивозять сміття. І пояснили, що ця величезна купа сміття — котлован глибиною як семиповерхова будівля, заповнена вщент. І величезний відсоток цього обсягу займають порожні пластикові пляшки. Це так мене вразило, що тепер я вимагаю від усіх своїх рідних і друзів ці пляшки жмакати.

Типова поведінка жертви маніпуляції, чи не так? Я отримав дані з джерела, яке мені здається достовірним (а звідки в цих людей ця інформація? хто цей обсяг рахував?). Я не можу перевірити цих даних і навіть в очі не бачив того полігону, але я повірив у це. На мене вплинули раціонально (показали цифри, порівняли з будинком) та емоційно (треба було чути, в яких апокаліптичних тонах мені це змальовували). І тепер я вже давно забув деталі, але мені здається, що я є носієм унікального знання, й переконую всіх навколо у своїй правоті.

Мета маніпуляторів і пропагандистів — добитися від нас потрібної їм поведінки. Хоч ми й говоримо часто про «пропаганду ідей», така пропаганда не має жодної користі, якщо ці ідеї не змушують нас діяти в якихось ситуаціях. Наша дія і наша готовність до дії (або навпаки відмова від неї) — ключовий показник, за яким пропагандисти вимірюють успішність своєї роботи.

Головна особливість у тому, що вони нікого не примушують нічого робити. Вони роблять так, що це стає нашим власним бажанням. Людина, яка стала жертвою маніпуляції, вважає, що діє за власним бажанням і за власним вибором. Але це не так — до цього бажання її вміло підвели інші люди.

Як ви вже можете бачити з мого власного прикладу, вплинути на людину можна через знання (маніпуляція інформацією) та через почуття (маніпулювання емоціями).

Способи маніпулювання інформацією

Замовчування інформації

Найпростіше, що можна зробити з інформацією, — її можна приховати, не повідомити.

Насправді в новинах на якомусь теле- чи радіоканалі або в якійсь газеті вам не можуть сказати про все, що відбулося у світі чи у вашому місті. Редакція сама обирає, що саме вам повідомити, а що не вартує вашої уваги. Тому вибірковий характер новин у ЗМІ є, з одного боку, абсолютно нормальним (і це треба розуміти, користуючись медіа).

Та водночас є ризик, що ЗМІ, яким ви користуєтеся, спеціально замовчуватиме важливі події, які не вигідні йому чи його власнику. Тому варто користуватися кількома більш-менш достовірними джерелами інформації. Важливо, щоби ці джерела відносилися до різних сфер політичного чи бізнесового впливу (про медіавласників читайте у розділі «Медіавласність»). Тоді ви зможете отримати справді повну інформацію.

Джерело зображення: maudit.tumblr.com via GIPHY

Фабрикування інформації або створення фейків

Друге, що можна зробити з інформацією, — це вигадати її, тобто повідомляти відверту брехню.

Фейк — це сфабрикована інформація, розрахована на те, що читач або глядач навряд чи почне перевіряти факти, цифри, цитати. Детальніше про фейки і способи перевірки інформації ви можете прочитати в окремому розділі цього сайту. 

Посилання на недостовірні джерела

Щоби змусити вас повірити у сказане, маніпулятор може апелювати до інших джерел. Це можуть бути організації з респектабельними назвами, «експерти», інші медіа.

Але не всі ці джерела можуть бути достовірними. Часто для того, щоби зняти у вас всі сумніви, до імені людини допишуть «відомий спеціаліст із…», або «один із провідних експертів у сфері…». Це суперечить професійним стандартам якісної журналістики. Коли чуєте чи бачите такі «регалії», одразу вмикайте критичне сприйняття.

Так само з посиланнями на інші ЗМІ, особливо закордонні. «Як повідомляють британські / французькі / німецькі ЗМІ…» — які саме? У Британії чи Франції багато низькоякісних газет, не вартих довіри. Один із прийомів кремлівської пропаганди — розміщувати в таких газетах фейкові новини, а потім у своїх ЗМІ посилатися на «європейські ЗМІ». Якщо у статті є назва цього ЗМІ, просто загугліть, чи він справді вартий довіри. Якщо гуглити немає часу, просто зауважте для себе, що новині вірити до кінця не варто — особливо якщо вона «сенсаційна».

А іноді маніпулятори навіть не намагаються зберігати видимість правдивості й пишуть просто: «як повідомляє джерело». Про яке джерело мова — вони навіть не згадують. Достовірність таких новин можна відразу ставити під сумнів.

Посилання на чутки

Ну й «найкраще» джерело — «люди кажуть». Якщо це ЗМІ, то передавати непідтверджені нічим чутки — непрофесійно. Не факт, що на іншій вулиці люди не кажуть іншого, правда? Але чутки ширяться соцмережами і просто від людини до людини. Тож коли вам повідомляють важливі факти чи аргументи, поцікавтесь: звідки в людини інформація, чи вона бачила щось на власні очі, чи «люди кажуть».

Причому часто апелюють до начебто достовірних джерел. «У мене родичі в Криму, вони кажуть»; «у мене друг журналіст, то він розповідає». У мене був дуже показовий випадок у 2014 році. «Я не хочу в АТО, — каже мені знайомий бойовий офіцер. — Там за кожним підрозділом закріплені правосеки, які стріляють у потилицю всім, хто неблагонадійний». Я дивуюся цьому, але не повірити складно — людина ж армійська. «А ти звідки знаєш?» — питаю. Відповідь: «Та я до нашого лікаря зубного ходжу. Він багато читає в інтернеті, то він усе знає».

Уявляєте, скільки людей тепер ходить і каже: «Мій друг — бойовий офіцер — розповідає про армію, там таке коїться!» — а насправді йдеться про дешеві фейки з соцмереж, вичитані штабним дантистом.

Порушення балансу

Порушення балансу — мабуть, один із найпоширеніших видів маніпуляції в українських ЗМІ. Це коли в конфліктній ситуації журналіст висвітлює позицію лише однієї сторони або приділяє їй значно більше уваги. Це викликає в аудиторії більшу емпатію саме до цих людей — важко симпатизувати тим, про кого ти нічого не знаєш. Ну і як мінімум це позбавляє одну зі сторін можливості донести до людей своє бачення ситуації, тобто виключає її з дискусії.

Дуже простий приклад. Масові протести в Україні, Грузії, Молдові за останні 15 років показують закономірність: провладні ЗМІ більше говорять про захисників правопорядку (які серед них настрої, хто зазнав яких травм тощо), а опозиційні — про побут і настрої протестувальників. Але можуть бути й більш витончені інструменти — наприклад, говорити про обидві сторони, але дати можливість сказати щось на камеру (тобто «зробити синхрон») лише одній із них. Ще більш витончена маніпуляція — формально дотриматися балансу й дати синхрон з обох боків, але зміст синхрону «небажаного» коментатора змонтувати так, щоби він сприймався або порожнім, або дурнуватим, або смішним.

Висмикування з контексту

Висмикнута з контексту цитата спотворює зміст, і новина відразу набуває вигідного маніпулятору значення. Є такий анекдот. Відомий учений сказав, що все, що він каже, не має сенсу, якщо це вирвано з контексту; наступного дня газети вийшли з заголовком: «Вчений заявив, що все, що він каже, не має сенсу».

2016 рік, Росія під тиском економічних санкцій Заходу після анексії Криму й інтервенції на Донбасі. Внаслідок санкцій вона втратила доступ до західних інвестицій і технологій, тож має чималі збитки. Російський уряд активно добивається скасування санкцій і переконує весь світ у тому, що вони неефективні й завдають шкоди в першу чергу самому західному бізнесу.

Представник Державного департаменту США каже, що деякі представники бізнесу «повідомляють про збитки через справедливі санкції проти Росії, але часто вони перебільшують або пов’язані з проросійським лобі»; російські ЗМІ відразу виносять у заголовок: «Санкції США проти Росії шкодять американському і європейському бізнесу» (детальніше тут).

Із контексту можна висмикнути не лише цитату, а й факти. Наслідки цього іноді набувають глобальних масштабів. Після битви в Могадишо (Сомалі) в жовтні 1993 року було оприлюднено відео, як сомалійці знущаються над тілом загиблого американського спецпризначенця. Попри те, що сама операція була вдалою, американці виявили справжній героїзм у бою (а він був дуже складним), громадський шок від цих кадрів був надто великим. Він змусив президента Клінтона не лише вивести війська з Сомалі, а й потім не втручатися в трагічні події в Руанді (геноцид і громадянська війна) та наземну операцію НАТО в Югославії.

Перебільшення, або Як створюють із мухи слона

Цей прийом схожий на попередній, але тут ще висмикнуті з контексту речі роздувають до велетенських масштабів, роблять їх свідченням системної, глобальної проблеми чи твердження. Так, російські ЗМІ під час української Революції гідності любили знімати агресивних молодиків, бажано зі свастиками. У такий спосіб створювалося враження, що на Майдан протестувати вийшли одні неонацисти, хоча люди з такими поглядами складали дуже незначну й далеко не найвпливовішу частину протестувальників.

Ще один типовий приклад цього інструмента — історія про російськомовну бабцю, яка буцімто мала клопіт, бо не розуміла україномовних етикеток на ліках, і замість нафтизину закрапала ніс борною кислотою. Смішно, але перед війною російська пропаганда та її адепти в Криму активно згадували цю стареньку, щоби довести «геноцид росіян» в Україні. Вона була буквально символом обмеження прав російськомовних. Тому якщо вам показують один випадок і на його основі виводять якесь твердження, будьте пильні: це популярний маніпулятивний хід.

Джерело зображення: www.reddit.com via GIPHY

Узагальнення й необґрунтовані твердження

Узагальнюючи, ми нехтуємо фактами, які, на нашу думку, є «нетиповими», і тим самим спрощуємо ситуацію й замовчуємо, що може бути інакше. Як і в попередньому випадку, маніпулятор може робити узагальнення на основі якихось одиничних фактів або просто не надто поширених. І переконувати, що це відбувається всюди і з усіма — і навіть наведе вам конкретні й реальні приклади. Але будьте обережні, коли вам кажуть про «всіх» громадян, про щось, що відбувається «всюди» і «з усіма».

Україна, лютий 2015 року. Держава захищається від російського військового натиску. Росія ж, у свою чергу, намагається розхитати її «зсередини», використовуючи, зокрема, українські ЗМІ. На фоні чуток про неминучу інфляцію ці медіа вибухають панічними новинами — гривня ось-ось упаде й буде катастрофа. Щоби посилити відчуття небезпеки, зробити страх масовим, деякі ЗМІ вдавалися до узагальнень та необґрунтованих тверджень:

«Народ по всей стране бросился по магазинам скупать на остатки своих гривен продукты и технику» («АиФ», 25 лютого, с.1);

«В продуктовых магазинах опустели полки — скупали сахар, муку, крупы. Например, во Львове больше всего раскупали крупы на развес, подсолнечное масло коробками. Похожая ситуация и в Ужгороде — народ штурмовал супермаркеты» («Вести», 25 лютого, с.4);

«В магазинах — паника, валюту можно купить только у менял, а дороги опустели» («Сегодня», 27 лютого, с.1).

У такій ситуації навіть якщо в людини немає відчуття страху, вона не бачила в магазинах нічого подібного й дороги наче не порожні, вона все одн більш схильна вірити пресі, а не своєму досвіду. Отже, в решті магазинів паніка, думає вона. Отже, решта доріг порожні. І хай там як, але краще поміняти гривні на долари і гречки купити побільше — береженого бог береже…

Так із нічого виникла споживча істерія, що була однією з причин падіння гривні. Цілі психологічної операції досягнуто.

Навішування ярликів

Іноді варто назвати об’єкт якимось словом, порівняти з якимось іншим об’єктом — і ми вже навішуємо на нього всі ознаки, з якими це слово чи інший об’єкт асоціюється. Це активно використовується в політичній комунікації і є ефективним способом маніпулювання. Так, на будь-яких патріотів можна легко повісити ярлик «націоналістів», і це буде маніпуляцією — патріотизм і націоналізм не є тотожними речами. А звикнувши до «націоналістів», можна замінити ярлик на «неофашистів». Саме так діє пропаганда Кремля в низці країн Європи для дискредитації політичних сил, орієнтованих на національні інтереси. І саме так намагалася дискредитувати всю Україну в очах Криму та Донбасу в 2014 році.

Ярлики добре працюють і в рекламі. «Гей, дивися, наші джинси (окуляри, чіпси, напої — будь-що) модні і кльові! Ти ж хочеш бути в тренді, подобатися іншим і бути на висоті? Чи ти хочеш бути лузером і невдахою?» — за таким принципом працює багато реклами, особливо для молодіжної аудиторії. Оцей образ невдахи, який не слідує тренду, — той ярлик, яким вас лякає рекламодавець.

«Загальновідомі» речі та безсумнівні судження

«Усім відомо, що…» — дуже поширена підводка до маніпулятивного твердження. Знання, яке навіть не потребує того, щоби його доводили. Згадується в тексті зі словами «зрозуміло, що…»; «як завжди, ….»; «як відомо, …».

Є навіть тонший спосіб подати «загальновідоме» судження — зробити його «невисловленим припущенням». Тобто якась безсумнівна інформація, яка за замовчанням відома всім, а отже немає сенсу про неї говорити чи згадувати її. Чи режим в Україні авторитарний чи тоталітарний? — популярна тема для дискусій на російських телеканалах 2014–2015 років. Чи режиму Путіна лишилося два роки чи п’ять? — дискутують на українських телеканалах. Маніпуляцією є те, що сам факт недемократичності українського уряду та незворотності краху Путіна залишаються поза дужками (хоча обидві тези є надуманими), це вихідна точка дискусії, яка не підлягає сумніву. Заглиблюючись у деталі суперечки й аргументи сторін, глядач навіть не поставить під сумнів це безсумнівне твердження (й отримає купу аргументів на його користь від обох сторін дискусії, до речі).

Маніпуляції зі статистикою

Люди можуть не вірити словам, але вони дуже довіряють цифрам. Адже статистика — річ точна, і здається, що статистичні дані — це залізний аргумент у будь-якій ситуації.

Та насправді існує безліч способів маніпуляцій, пов’язаних зі статистикою. Навіть якщо наявна вказівка на джерело даних, будьте пильні, бо:

• джерела даних може не існувати взагалі. Особливо якщо йдеться про закордонні інституції, які в нас не «на слуху», а сам факт «закордонності» автоматично викликає довіру;
• джерело може бути підставним або не вартим довіри. Нині будь-хто може зареєструвати громадську організацію, назвати її «центром соціологічних досліджень» і штампувати «дослідження»;
• джерело може належати політичним лідерам, урядам тощо й давати викривлену інформацію.

До того ж, дані досліджень можна по-різному інтерпретувати, що підтверджує такий приклад. Грудень 2015 року, «Громадське радіо» повідомило, що 75 % українців проголосували би за вступ до НАТО. Серпень 2016 року, російський сайт «Частные военные компании» повідомляє, що 52,7 % громадян України не хочуть вступу до НАТО. Що ж сталося? Невже за півроку ситуація змінилася так кардинально?

«Громадське радіо» використовує дані фонду «Демократичні ініціативи». Якщо не полінуватися й подивитися на результати опитування, стає зрозуміло: 75 % — це результати умовного референдуму, тобто це відсоток голосів тих, хто візьме в ньому участь. Разом із тим, опитування показує реальний рівень підтримки вступу — 46 % від усього числа громадян.

Російський сайт апелює до дослідження Інституту соціології НАН України. І якщо уважніше почитати український реліз, стає зрозуміло: росіяни просто сплюсували противників НАТО й тих, хто не визначився, й назвали їх усіх противниками. Хоча насправді «проти» НАТО були тільки 38 % — стільки ж, скільки прибічників.

Ось ми й виявили правду: рівень підтримки НАТО за півроку впав із 46 % до 38 %. Усе решта — результат маніпулювання цифрами.

Отже, коли йдеться про статистику, варто як мінімум загуглити джерело. Чи воно взагалі існує? Чи оновлюється його сайт? Кому воно належить? Як виглядають оригінальні результати дослідження? Хто проводив дослідження, коли, яка методологія? Таким чином ви зможете вберегтися від маніпуляцій.

Перефразування та гра словами

Маніпулятори намагаються використати всі наявні способи, щоби довести людям свою правоту й завдати шкоди своїм жертвам. Іноді достатньо простої гри словами, замінити якесь слово двозначним синонімом, змінити структуру речення — і вже власні слова жертви використовуються для її дискредитації.

Наприклад, Президент України каже, що українська авіація має стати «тією силою, яка разом з іншими складовими оборони забезпечить стримування амбіцій Російської Федерації і яка буде здатна нанести адекватний удар у відповідь будь-якому агресорові»; російські ЗМІ виходять із заголовком: «Порошенко погрожує авіаударами по Росії» (детальніше тут).

Або інший приклад: ВВС знімають документальний фільм, присвячений трагедії «Боїнга» на Донеччині. У цьому фільмі автори доводять: літак справді був збитий «Буком»; вони розглядають різні «альтернативні» версії падіння літака (зокрема, що він був збитий іншим літаком) і доводять їхню неспроможність, наводячи переконливі аргументи.

Отак новина «кочувала» по різних ЗМІ. Спочатку прокремлівська Daily Mail сформулювала доволі двозначний заголовок в новині про цей фільм; потім, посилаючись на Daily Mail, РІА «Новости» вже переконувала росіян у тому, що літак збили … українці.